Головна > Ліки > Адваграф

Адваграф

Ціни в інтернет-аптеках:

від 1250 руб.

Капсулы пролонгированного действия Адваграф Адваграф – високоактивна імунодепресивну лікарський засіб; інгібітори кальциневрину.

Форма випуску та склад

Лікарська форма препарату – капсули пролонгованої дії: тверді желатинові, заповнені білим порошком (по 10 шт. у блістерах з ПВХ/алюмінієвої фольги, в запаяному алюмінієвому пакеті, по 5 блістерів, 1 пакет у картонній пачці):

  • 0,5 мг: розмір №5, блідо-жовта кришка з червоним написом «0,5 mg», помаранчевий корпус з цифрами «647» і логотипом компанії;
  • 1 мг: розмір №4, біла кришка з червоним написом «1mg», помаранчевий корпус з цифрами «677» і логотипом компанії;
  • 3 мг: розмір №1, помаранчева кришка з червоним написом «3 mg», помаранчевий корпус з цифрами «637» і логотипом компанії;
  • 5 мг: розмір №0, сірувато-червона кришка з червоним написом «5 mg», помаранчевий корпус з цифрами «687» і логотипом компанії.

1 капсула пролонгованої дії містить:

  • Діюча речовина: такролімус (у вигляді такролімусу моногідрату) – 0,5 мг, 1 мг, 3 мг або 5 мг;
  • Допоміжні речовини: гіпромелоза, лактози моногідрат, етилцелюлоза, магнію стеарат;
  • Оболонка капсули: барвник заліза (оксид жовтий, заліза оксид червоний (Е 172)), желатин, титану діоксид (Е 171), натрію лаурилсульфат;
  • Чорнило для напису на капсулі (Opacode S-1-15083): глазур фармацевтична 45 % (шелаку розчин в етанолі), гипролоза, симетикон, лецитин (соєвий), барвник заліза оксид красный.

Показання до застосування

Адваграф показаний до застосування у дорослих пацієнтів для попередження відторгнення алотрансплантата нирки або печінки та для терапії відторгнення резистентного до стандартних режимів імуносупресивної терапії алотрансплантата.

Протипоказання

  • Непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція;
  • Дитячий та підлітковий вік до 18 років (обмежений клінічний досвід застосування);
  • Підвищена індивідуальна чутливість до такролимусу, інших макролідів, допоміжних компонентів препарату.

Оскільки не встановлена достатньою мірою безпека застосування такролімусу при вагітності, терапія препаратом у цей період допускається тільки при відсутності більш безпечного альтернативного способу лікування, і лише в разі значного перевищення користі для матері над потенційним ризиком для плода.

За даними клінічних спостережень такролімус проникає в грудне молоко, внаслідок цього на час терапії Адваграфом грудне вигодовування слід припинити.

При тяжкій печінковій дисфункції, можливо, буде потрібно зменшення дози препарату.

При нирковій недостатності відсутня необхідність коригування доз такролімусу, але з-за його нефротоксичної потенціалу рекомендується ретельно контролювати функцію нирок – концентрацію сироваткового креатиніну, кліренс креатиніну (КК) і кількість виділюваної сечі.

Спосіб застосування та дозування

Адваграф Капсули пролонгованої дії приймають внутрішньо відразу після вилучення з блістера, цілком, запиваючи рідиною (переважно водою). Добову дозу рекомендується приймати за 1 раз, в ранковий час, натщесерце за 1 год до їди або через 2-3 год після прийому їжі (для досягнення максимальної абсорбції такролімусу). Пропущена доза приймається як можна швидше, бажано в той же день, приймати подвійну дозу на наступний ранок не слід.

Необхідно попередити хворих про наявність в упаковці пакетик з силікагелем для вологопоглинання, який не призначений для вживання.

Тривалість прийому Адваграфа не обмежена, оскільки стан імуносупресії для профілактики відторгнення трансплантата потрібно підтримувати постійно.

Рекомендований режим дозування (1 раз на добу, вранці):

  • Профілактика відторгнення трансплантованої нирки: початкова добова доза 0,2-0,3 мг/кг; прийом препарату необхідно починати протягом 24 год після трансплантації;
  • Профілактика відторгнення трансплантованої печінки: початкова добова доза 0,1-0,2 мг/кг; прийом препарату необхідно почати через 12-18 год після трансплантації;
  • Трансплантація нирки або печінки: перехід на Адваграф з інших імунодепресантів слід починати з доз, рекомендованих для профілактики відторгнення трансплантованої нирки або печінки;
  • Трансплантація серця: перехід на Адваграф з інших імунодепресантів слід починати з дози 0,15 мг/кг;
  • Трансплантація інших органів: відсутній клінічний досвід застосування Адваграфа в терапії пацієнтів після пересадки підшлункової залози, легенів, кишечника, але в складі препарату Програф такролімус використовується після трансплантації легені в початковій пероральній дозі 0,1-0,15 мг/кг, підшлункової залози – 0,2 мг/кг, кишечника – 0,3 мг/кг

Для купірування відторгнення трансплантата рекомендується підвищення дози такролімусу, короткі курси терапії антитілами (моно-/поликлональными), посилення терапії глюкокортикостероїдами; у разі виникнення ознак токсичності такролімусу (виражені небажані побічні ефекти) може знадобитися зниження дози Адваграфа.

З плином часу після трансплантації печінки або нирок дози препарату зазвичай знижують, можливий також перехід на монотерапію з відміною супутніх імунодепресантів. З поліпшенням стану пацієнта може змінюватися фармакокінетика такролімусу, що потребує додаткового коригування доз.

При виборі доз препарату необхідно враховувати клінічну оцінку індивідуальної переносимості препарату і ймовірність відторгнення трансплантата, а також дані моніторингу концентрації такролімусу в крові. У більшості випадків, за даними клінічних досліджень, терапія успішна, якщо цей показник ≥ 20 нг/мл

Терапевтичні концентрації в крові такролімусу на початковому етапі:

  • Нирки чи серце (після трансплантації) – 10-20 нг/мл;
  • Печінка (після трансплантації) – 5-20 нг/мл;
  • Печінка, нирки чи серце (у процесі підтримуючої імуносупресивної терапії) – 5-15 нг/мл

Коригування доз для досягнення рівних мінімальних концентрацій такролімусу у окремих категорій пацієнтів:

  • Раса – чорношкірим пацієнтам можуть знадобитися більш високі дози, чим пацієнтів європеоїдної раси;
  • Підлога – відсутні відомості про потреби різних доз чоловікам і жінкам;
  • Літній вік – відсутні відомості про необхідність особливих доз.

Потрібен ретельний контроль при терапії Адваграфом з боку медичного персоналу відповідної кваліфікації, наявність необхідного устаткування. Препарат може бути призначений тільки лікарем, що має досвід проведення імуносупресивної терапії у хворих з трансплантованими органами.

У випадку появи клінічних ознак відторгнення має бути розглянуте питання про необхідність корекції дозування імуносупресивної терапії.

Побічні дії

Точно встановити профіль небажаних реакцій імунодепресантів складно із-за особливостей основного захворювання і великої кількості застосовуваних після пересадки органів лікарських препаратів.

Найчастіше (>10%) спостерігаються такі побічні ефекти: ниркова недостатність, тремор, гіперглікемія, цукровий діабет, інфекції, гіпертонія, гіперкаліємія, безсоння.

При застосуванні Адваграфа в терапевтичних дозах можливі наступні побічні дії з боку органів і систем (розподіл за частотою відповідно до наступної градації: дуже часто – > 1/10, часто – >1/100- < 1/10, нечасто – >1/1000- < 1/100, рідко – >1/10 000- < 1/1000, дуже рідко < 1/10 000, невизначеною частоти – недостатньо даних для встановлення):

  • Інфекції та інвазії: підвищена ймовірність локальних і генералізованих інфекційних уражень (бактеріальних, протозойних, вірусних, грибкових); можливе погіршення перебігу раніше діагностованих інфекцій; спостерігалися випадки нефропатії, асоційованої з ВК-вірусом, і прогресуючої мультифокальної лейкоэнцефалопатии, асоційованої з JC-вірусом;
  • Пухлини (непоточнені, доброякісні і злоякісні) в т. ч. кісти та поліпи: підвищений ризик злоякісних новоутворень; відзначено виникнення як злоякісних, так і доброякісних пухлин, включаючи асоційовані з вірусом Епштейна-Барр лімфопроліферативні хвороби і рак шкіри;
  • Кров і лімфатична система: часто – тромбоцитопенія, анемія, лейкопенія, лейкоцитоз, відхилення від норми в результатах аналізу еритроцитів; рідко – нейтропенія, панцитопенія, коагулопатії, відхилення в даних коагулограми; рідко – гіпопротромбінемія, тромботична тромбоцитопенічна пурпура; невизначеною частоти – агранулоцитоз, парціальна красноклеточная аплазія, гемолітична анемія;
  • Імунна система: анафілактичні та алергічні реакції;
  • Ендокринна система: рідко – гірсутизм;
  • Обмін речовин і харчування: дуже часто – гіперглікемія, цукровий діабет, гіперкаліємія; часто – метаболічний ацидоз, зниження апетиту, анорексія, електролітні порушення, гіпофосфатемія, гіперволемія, гіпонатріємія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, гіперліпідемія, гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія; нечасто – гіперфосфатемія, гіпоглікемія, зневоднення, гіпопротеїнемія;
  • Психічні розлади: дуже часто – інсомнія; часто – депресія, тривожність, сплутаність свідомості і дезорієнтація, галюцинації, афективні розлади, пригнічений настрій, нічні кошмари; рідко – психотичні розлади;
  • Нервова система: дуже часто – тремор, головний біль; часто – судоми, порушення свідомості, запаморочення, периферичні нейропатії, дизестезии і парестезії, порушення письма, розлади нервової системи; нечасто – крововиливи в ЦНС і порушення мозкового кровообігу, енцефалопатія, порушення артикуляції та мови, амнезія, параліч і парез, кома; рідко – гіпертонус; дуже рідко – міастенія;
  • Органу зору: часто – фотофобія, нечіткість і порушення зору; нечасто – катаракта; рідко – повна втрата зору;
  • Орган слуху та вестибулярні порушення: часто – дзвін і шум у вухах; нечасто – зниження слуху; рідко – нейросенсорна глухота; дуже рідко – порушення слуху;
  • Серці: часто – тахікардія, ішемічні коронарні розлади; нечасті – прискорене серцебиття, шлуночкові аритмії (аж до зупинки серця), серцева недостатність, кардіоміопатії, суправентрикулярні аритмії, патологічні зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), гіпертрофія шлуночків, порушення пульсу і частоти серцевих скорочень (ЧСС); рідко – перикардіальний випіт; дуже рідко – шлуночкова тахісистолічна аритмія типу «пірует», подовження на ЕКГ інтервалу QT, патологічні зміни на эхокардиограмме;
  • Судини: дуже часто – артеріальна гіпертензія; часто – судинна гіпотензія, ішемічні та тромбоемболічні ускладнення, порушення периферичного кровообігу, кровотечі; рідко – тромбоз глибоких вен кінцівок, інфаркт, шок;
  • Дихальна система, органи грудної клітки та середостіння: часто – задишка, кашель, легеневі паренхіматозні розлади, плевральний випіт, закладеність носа, риніт, фарингіт; нечасто – астма, розлади з боку дихальних шляхів, дихальна недостатність; рідко – ГРДС (гострий респіраторний дистрес-синдром);
  • Шлунково-кишковий тракт (ШКТ): дуже часто – нудота, діарея; часто – абдомінальний і шлунково-кишковий біль, блювання, запалення, кровотечі, виразки та прориву, асцит, стоматит і виразка слизової рота, запор, рідкий стілець, метеоризм, диспепсія, відчуття здуття і розпирання в животі; нечасто – хронічний та гострий панкреатит, підвищення активності амілази в крові, перитоніт, паралітичний ілеус (кишкова непрохідність), гастроезофагеальний рефлюкс, порушення евакуаторної функції шлунка; рідко – субілеус, панкреатичні псевдокисты;
  • Нирки та сечовивідні шляхи: дуже часто – порушення роботи нирок; часто – гостра та хронічна ниркова недостатність, гострий канальцевий некроз, токсична нефропатія, ураження сечовивідних шляхів, розлади функції сечового міхура і уретри, олігурія; нечасто – анурія, гемолітичний уремічний синдром; дуже рідко – геморагічний цистит, нефропатія;
  • Гепатобіліарна система: дуже часто – патологічні зміни результатів функціональних печінкових тестів; не часто – холестаз, патології жовчних шляхів, ураження клітин печінки, гепатит, жовтяниця; рідко – тромбоз печінкової артерії, облітеруючий ендофлебіт печінкових вен; дуже рідко – печінкова недостатність;
  • Шкіра та підшкірні тканини: часто – висип, алопеція, гіпергідроз, свербіж, акне; нечасто – фотосенсибілізація, дерматит; рідко – синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз); дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона;
  • Скелетно-м'язова і сполучна тканина: часто – біль в спині і кінцівках, артралгія, м'язові судоми; нечасто – суглобові розлади;
  • Статеві органи і молочна залоза: нечасто – маткова кровотеча, дисменорея;
  • Загальні розлади: часто – гарячкові стани, астенія, біль і дискомфорт, порушення сприймання температури тіла, набряки, збільшення маси тіла, підвищення активності лужної фосфатази у крові; рідко – грипоподібний синдром, зниження маси тіла, підвищення активності лактатдегідрогенази в крові, погане самопочуття, відчуття тривоги, відчуття здавлювання в грудях, поліорганна недостатність, порушення сприймання температури навколишнього середовища; рідко – відчуття скутості у грудях, спрага, падіння внаслідок втрати рівноваги, утруднення руху; дуже рідко – збільшення маси ліпідної тканини;
  • Травми, ускладнення маніпуляцій, інтоксикації: часто – первинна дисфункція трансплантата.

Багато небажані реакції оборотні і/або зменшуються при зменшенні дози такролімусу.

Відзначалися помилки у призначенні та видачу препаратів такролімусу, в т. ч. випадкові, необґрунтовані або безконтрольні заміщення однієї лікарської форми на іншу, а також реєструвалися пов'язані з ними випадки відторгнення трансплантата (даних для оцінки частоти недостатньо).

Особливі вказівки

Без здійснення належного контролю переведення пацієнтів з одного препарату такролімусу на інший (у т. ч. на капсули пролонгованої дії в звичайних капсул) небезпечний. Наслідком цього може бути відторгнення трансплантата або підвищення частоти побічних ефектів (включаючи гіпо - або гипериммуносупрессию) через клінічно значущих відмінностей в експозиції такролімусу. Зміна режиму дозування або лікарської форми здійснюється тільки під контролем лікаря-трансплантолога. Після переведення проводиться ретельний моніторинг концентрації такролімусу у крові і коригується доза препарату для підтримання системної експозиції речовини на адекватному рівні.

Перший час після трансплантації потрібно проводити регулярний моніторинг наступних параметрів: ЕКГ, артеріальний тиск, неврологічний статус і стан зору, концентрація електролітів (особливо калію), концентрація глюкози натще, показники функції нирок і печінки, гематологічні показники, коагулограма, наявність в плазмі білків. У випадку клінічно значущих змін рекомендується провести корекцію імуносупресивної терапії.

При діареї можливо значна зміна концентрації такролімусу в крові, тому при почастішання дефекації слід ретельно контролювати цей показник.

Оскільки в чорнилі для маркування капсул Адваграфа міститься соєвий лецитин, пацієнтам з гіперчутливістю до сої або арахісу важливо зіставити ризик алергії з користю від застосування такролімусу.

Такролімус, особливо в поєднанні з етанолом, здатний викликати неврологічні і зорові розлади, що слід враховувати при виконанні видів робіт, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Лікарська взаємодія

  • Препарати або лікарські трави з індукують або інгібуючу дію на CYP3A4 – можуть відповідно підвищувати або знижувати концентрацію такролімусу (для підтримки його стабільної адекватної експозиції рекомендується контролювати концентрацію і, у разі необхідності, коригувати дозу або припинити прийом; також необхідний контроль функції нирок і можливих побічних ефектів);
  • Протигрибкові засоби (флуконазол, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол), інгібітори ВІЛ протеази (ритонавір, саквінавір, нелфінавір), макролідні антибіотики (еритроміцин), інгібітори протеаз вірусу гепатиту С (боцепревир, телапревир) – здатні суттєво підвищувати концентрацію такролімусу (у разі необхідності їх одночасного застосування може знадобитися зниження доз Адваграфа майже у всіх пацієнтів);
  • Клотримазол, кларитроміцин, джозамицин, ніфедипін, нікардипін, дилтіазем, верапаміл, аміодарон, даназол, етинілестрадіол, омепразол та нефазодон – лікарська взаємодія з такролімусом менш виражено;
  • Кортизон, бромокриптин, дапсон, ерготамін, лідокаїн, мефенитоин, гестоден, міконазол, мідазолам, норетистерон, хінідин, тамоксифен, триацетил (олеандоміцин) – потенційні інгібітори метаболізму такролімусу (дослідження in vitro);
  • Грейпфрутовий сік може підвищувати концентрацію такролімусу;
  • Лансопразол і циклоспорин – потенційно здатні інгібувати СУРЗА4, опосередковано підвищує рівень такролімусу;
  • Препарати, що володіють високою спорідненістю до білків плазми крові (пероральні антикоагулянти, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), пероральні антидиабетики) – потрібно враховувати їх можливу конкурентну взаємодію з такролімусом;
  • Фенітоїн, рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) – можуть значно знизити концентрацію такролімусу (дані клінічних дослідів) (при спільному використанні імовірна необхідність збільшення дози Адваграфа);
  • Фенобарбітал – спостерігалися клінічно значущі взаємодії;
  • Кортикостероїди (підтримуючі дози) – зазвичай зменшують концентрацію такролімусу;
  • Преднізолон або метилпреднізолон (у високих дозах) – здатні зменшувати або збільшувати рівень такролімусу;
  • Карбамазепін, метамізол та ізоніазид можуть знижувати концентрацію такролімусу;
  • Циклоспорин – збільшується період його напіввиведення T 1 / 2 , можливі нефротоксичні синергічні/адитивні ефекти (не рекомендується їх одночасний прийом, а при призначенні такролімусу хворим, які приймають циклоспорин раніше, слід дотримуватися обережності);
  • Фенітоїн – такролімус підвищує його концентрацію в крові;
  • Гормональні контрацептиви – з-за здатності такролімусу знижувати їх кліренс важливо ретельно вибирати засоби контрацепції;
  • Статини – їх фармакокінетика не змінюється (дані клінічних спостережень);
  • Фенобарбітал і антипірин – потенційно можливе зниження кліренсу і збільшення T 1 / 2 (дані експериментів на тварин);
  • Прокінетики (цизаприд, метоклопрамід), гідроксид магнію і алюмінію, циметидин – здатні збільшувати системну експозицію такролімусу;
  • Аміноглікозиди, ванкоміцин, інгібітори гірази, ко-тримоксазол, НПЗП, ацикловір, ганцикловір – можливе посилення нефро - або нейротоксичності;
  • Амфотерицин В та ібупрофен – посилюється їх нефротоксичність;
  • Калію або калійзберігаючі діуретики (триамтерен, амілорид, спіронолактон) – можливий розвиток або посилення гіперкаліємії (слід уникати їх застосування у високих дозах);
  • Вакцини, особливо живі ослаблені – такролімус може змінювати реакцію організму на вакцинацію, знижуючи її ефективність (слід уникати вакцинації).

Пробірки, шприци та інше обладнання, яке використовується при приготуванні суспензії з порошку, що міститься в капсулах Адваграф, не повинні містити полівінілхлорид (ПВХ), оскільки такролімус з ним несумісними.

Аналоги

Аналогами Адваграфа є: Такролімус-Акрі, Такролімус-Тева, Такролімус Штада, Програф.

Терміни та умови зберігання

Зберігати при температурі до 25 °C в оригінальній упаковці. Берегти від дітей.

Термін придатності – 3 роки. Після розтину алюмінієвого пакета препарат зберігається 1 рік.

Умови відпуску з аптек

Відпускається за рецепту.

Адваграф: ціни в інтернет-аптеках

Назва препарату

Ціна

Аптека

Адваграф капсули 0,5 мг 50шт

1250 руб.

РУФАРМА, ООО РУФАРМА, ТОВ

Адваграф капсули 1мг 50шт

2500 руб.

РУФАРМА, ООО РУФАРМА, ТОВ

Адваграф капсули 5мг 50шт

9900 руб.

РУФАРМА, ООО РУФАРМА, ТОВ

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter.

Поділитися:
 
Оцініть статтю: 5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)
 
чи Знаєте ви, що:

Під час роботи наш мозок витрачає кількість енергії, рівне лампочки потужністю 10 Ватт. Так що образ лампочки над головою в момент виникнення цікавої думки не так вже далекий від істини.

Сахарный диабет II типа: спасение есть! Цукровий діабет II типу: порятунок є!

Захворюваність на цукровий діабет 2 типу збільшується з року в рік. У Росії, за офіційними статистичними даними, в 2015 році було зареєстровано 3,7 милли...